Реклама

  •  
     

    Художник Іван Марчук: Росіяни – найлінивіший люд на Землі, який хоче жити за рахунок України

     

    23 червня 2014 р.

    Художник про Україну, Росію, сучасне мистецтво і секрети своєї техніки

    У 2007-му видання The Daily Telegraph включило Марчука до списку Ста геніїв сучасності. Сам художник не поводиться, як геній: дозволяє оцінити на дотик картину, якщо не пошкодиться фарба, розповідає, як передбачив Чорнобиль і революцію 2004-го, і всміхається, коли дивиться на свій портрет на екрані фотокамери: “Ану покажіть, як я вийшов? А, гарно. Ну але я й не міг вийти погано”.

    INSIDER розпитав Марчука про секрети техніки, кон’юнктурність мистецтва, сучасну Україну і “совєтську” Росію.

    – Не можу не запитати, чи вплинули останні події в Україні на вашу творчість?

    – Я не ілюстратор подій. Але будь-які події знаходять відображення у творчості. Наприклад, я дивився, як валяться вежі в Нью-Йорку, це трапилося на моїх очах. Через два роки в мене з’явився цикл картин “Виходять мрії з берегів”. Я робив виставку в музеї Кавалерідзе… там люди подивилися на мої картини і виникла асоціація – сказали: це ж вибух!

    Завжди події можуть трансформуватися у варіанти суто мистецькі, не ілюстративні. Бо я не ілюстратор, я творю нові світи.

    – Чи зміниться Україна після Майдану? У вас є якісь надії, пов’язані з революцією?

    – Перспектив немає абсолютно ніяких. Ця війна буде тривати, поки ми живемо. Або поки Україна не зникне як держава. Я не бачу просвіту. Я завжди казав, що я не песиміст, я – реаліст. Дай Боже, щоб я помилився. Але я не можу втішати і дурити людей і себе дурити не хочу. Країна наша роздроблена. У ній вічно йде громадянська війна. Ну скільки пам’ятаю від дитинства, вічно. Тут такий нарід, який не може жити спільно.

    Нас роз’їдає чорна заздрість, жорстокість, ненависть. Подивитися тільки на площу Толстого, на молодь, яка там п’є, смітить, гуляє, курить – це вже не люди. Дегенерація абсолютна і дибілізм. При цьому вони можуть навіть мати по два дипломи. Країна вся засмічена, і смердить на весь світ. Нарід позбавлений елементарної культури поведінки. У нас ніхто не знає, що таке етика в спілкуванні.

    Я би тут вже і не жив. Але вік не дозволяє (поїхати, – ред.). Може, краще вмерти на чужій території, ніж у такому справжньому дурдомі.

    – Тобто у роздробленості винна не Росія, російські серіали, а ми самі?

    – Ми самі багато в чому винні, але почалося з Росії. Росія війну розпочала. У нього (Путіна, – ред.) є план Барбаросси: просто ліквідувати Україну як державу. Я не бачу сили у світі, яка поставила би шлагбаум перед ним, і це все зупинила. Ніхто не хоче. Україна нікому не потрібна. Вона потрібна лише як падаль, на яку грифи злітаються, і розривають її на шматочки.

    Я жив за кордоном 12 років. За ці роки я не мав абсолютно негативних емоцій. Ніколи. Ніяких. Тут кожен день я маю їх сотні. На що не подивлюся – негатив.

    Половина українців за Україну, друга половина ненавидить її. Може, навіть і 30%, але затято ненавидять. Ця обезсилена у військовому плані країна не може воювати на два фронти: протистояти внутрішньому і зовнішньому ворогові.

    – Ви добре пам’ятаєте радянські часи. Чи не стає схожою сучасна Росія на Радянський Союз?

    – А вона і не мінялася зовсім. І ментально, й ідеологічно Росія лишилася тим самим занедбаним господарством. Росія – це тільки Москва, ще, може, Санкт-Петербург. Я був у їхній глибинці ще за совєтських часів. Зараз та глибинка набагато гірша: всі вимерли від алкоголю. Їсти не мають нічого, хоч і живуть на землі.

    Росіяни – найлінивіший люд на Землі. Вони хочуть жити за рахунок України. Ось чому вона їм так муляє. Вони чорно заздрять, що Україна піде в Європу.

    – У червні українські художники братимуть участь у бієнале сучасного мистецтва “Маніфеста-10″ у Санкт-Петербурзі. Чи не варто митцям бойкотувати культурні події у Росії?

    – Не можна сказати ні “так”, ні “ні”. Звичайно, краще б вони не брали участі. Сьогодні я в переході щось купував, підійшли жіночки в дорожніх камізельках – служаки. Подивилися: “Ото російське? Ні, російського не їмо, не купуємо! Росію не їмо!”

    Я кажу: “Росію треба з’їсти. Щоб нам не заважала”.

    Отакий і в мистецтві має бути настрій. Але ж ми знаємо всіляких “поваліїв” і їм подібних, що вони виробляють. Їм байдуже, на якій території вони живуть. Чи вони дружать із ворогами, чи з друзями. Для них існує один розподіл: нажива, нажива, нажива. І аплодисменти.

    – Як відрізнити справжнє сучасне мистецтво від імітації та кон’юнктури? Інколи вони дуже схожі.

    – Ви зараз можете зробити будь-яку інсталяцію і здивувати світ. Те, чого ще ніхто не робив. Чи зі сміттям, чи з уламками скла – назбирайте що завгодно. Ну, звісно, вже не хочеться говорити про фекалії, до безумства доводити. Бо то маразм.

    Є сучасне мистецтво цікаве, але його дуже мало.

    Зараз існує тенденція воювати з мистецтвом, насміятися над ним – “кто во что горазд”. Як будь-яка ідеологія, вона знаходить собі прихильників, і вони її культивують.

    Це всесвітня ідея: ліквідація того, що відрізняє народи. От попса пішла десь із Південної Африки до Канади, Норильська і Курильська, Москви, Києва – і все одне і те саме. На один манер. Лише східні народи мають свої невмираючі специфічні традиції. У нас вони вмерли. Наша країна втратила душу. Нарід наш бездуховний.

    – Ви виділяєте для себе когось із сучасних українських художників? Чиї твори входять до категорії “мистецтво”?

    – Із попсових мені не подобається ніхто. Бувають цікаві інсталяції. Бачив в “Арсеналі”: наша художниця зробила зимову кімнату. Це пара кімнат, предмети в них. І вона облила їх якимось фантастичним “місячним світлом” – такий холодний синій. То є ефектно. Відчуття, що був у якомусь іншому світі.

    Можна складати композиції із різних речей. Якби порізати на кавалки барикади наші і шматок перенести до гарної зали в музей, то це буде мистецтво. Бо є концепція, скульптура. Можна зварювати залізо, складати абстрактні композиції із дров і соломи – вони матимуть естетику. Це вже творчість. А тій народній творчості, що на барикадах, художники можуть позаздрити.

    А коли хочуть глузувати, вигадують, аби шокувати людей… Ну розмалювали жінку, я бачив. Чудо! Жінка роздяглась, і хлопці її розмальовують. І це велике мистецтво. Це просто шоу, людська діяльність: хто у що хоче бавитись. А людям – аби дурного видовища.

    Ads by OnlineBrowserAdvertising Ad Options

     



  • На главную