Роботи харківського художника Олександра Іванова.
"Перед броском 3"
« Reply #2 : 17 Серп. 2011, 07:50:39 »
« Reply #3 : 17 Серп. 2011, 07:57:38 »
Білокур Катерина Василівна (1900, с. Богданівка Полтавської губ. тепер Яготинського р-ну Київської обл. — 1961, м. Яготин) — народна художниця України, заслужений діяч мистецтва УРСР.
Народилася в с. Богданівці Пирятинського пов. Полтавської губ. (тепер Яготинського р-ну Київської обл.) в селянській сім’ї. З дитячих років виявила хист до малювання. Загальну та художню освіту здобула самотужки. У 1920-х — 1930-х рр. працювала в батьківському одноосібному господарстві, після 1945 р. — в колгоспі. У 1940 р. вперше експонувала власні твори на виставці (в Полтавському обласному будинку народної творчості). З 1949 р. — член Cпілки радянських художників УРCР. Підтримувала дружні стосунки з М. Донцовим, C. Кириченком, О. Петрусенко, А. Cередою, C. Таранушенком, П. Тичиною. Заслужений діяч мистецтв УРСР (з 1951 р.). Померла в м. Яготині, похована в с. Богданівці.
Започаткувала в українському малярстві оригінальний жанр — живописні композиції з зображень рослин (квітів, колосся, листя, плодів, дерев тощо), виписаних (на відміну від усталених народно-декоративних традицій) з ювелірною точністю в передачі дрібних деталей, відтінків, світлотіней: «Берізка» (1934); «Квіти за тином» (1935); «Жоржини», «Квіти в тумані» (обидві — 1940); «Польові квіти» (1941); «Квіти увечері» (1942); «Буйна» (1944—1947); «Декоративні квіти» (1945); «Привіт урожаю» (1946); «Квіти з горіхами» (1948); «Цар-колос» (1949); «Рожі», «Квітки і берізоньки ввечері», «Квіти, яблука, помідори» (усі — 1950); «Пшениця, квіти, виноград» (1950—1952); «Кавун, морква, квіти» (1951); «У Богданівці на Загреблі» (1955); «У Шрамківському районі на черкаській землі» (1955—1956); «Півонії» (1958); «Квіти і овочі», «Бурячок» (обидві — 1959); «Букет квітів», «Осінь» (обидві — 1960) та числ. ін. часом вводячи до них елементи натюрморту — «Сніданок» (1950); «Натюрморт з колосками та глечиком» (1958—1959); «Натюрморт з хлібом» (1960) та ін. — або пейзажу — «Колгоспне поле» (1948—1949) та ін. Виконала також ряд позначених яскравим психологізмом портретів — «Жінка в зеленій керсетці» (1920-і рр.); «Портрет Тетяни Бахмач» (1923—1933); «Портрет Олі Білокур» (1928); «Портрет Надії Білокур» (1941); автопортрети (1950, 1955, 1957) та ін. тематичних картин на казкові сюжети — «Чорногузи дитину принесли» («Казка», 1959) та ін. У всіх своїх творах великого значення надавала кольористиці та композиції картини, гармонійно поєднувала традиції народної творчості і світогляду з високою мистецькою майстерністю щодо форми. Непересічний літературний хист виявила в листуванні — з Е. Гурович, М. Донцовим, Д. Косариком, С. Таранушенком, П. Тичиною та ін. діячами культури (опубл. М. Кагарлицьким у 1982—1995 рр.).
НАРОДЖЕНІ УКРАЇНОЮ. Меморіальний альманах. У 2-х т. — К. ЄВРОІМІДЖ, 2002. — Т.1. — С. 210—211.
Вийшов нарешті друком збірник, для якого Оксана Забужко написала велике есе "Катерина, Або філософія мовчазного бунту: Конспект до ненаписаної біографії" вид-во "Стилос". Київ 2011.
Ну нічого, що ж діяти? Треба жити і в Богданівці.
Катерина Білокур
Її біографії досі не написано. І не дивно – з усіх постатей нашого культурного пантеону 20-го століття саме до неї найточніше, прямою проекцією зі століття 19-го, пасує шевченківська формула: «Історія мого життя є частина історії моєї батьківщини». Формула, котра передбачає й зворотній зв’язок: не маючи до диспозиції правдивої «історії батьківщини», годі розгледіти й зрозуміти смислові зв’язки і всередині вплетеної в те ширше панно нитки одного життя. Чи багато сказав би нам Шевченків життєпис, якби ми ніколи слихом не слихали ні про кріпацтво, ні про справу Кирило-Мефодіївців.
На сороковий рік по смерті Шевченка, на зорі «феміністичного» 20-го століття (ознаменованого «великим цивілізаційним проривом» жіноцтва в усі сфери суспільної діяльности, доти для жінок закриті), історія поставила в Україні повторний експеримент: цим разом геній, народжений у селянській хаті, прийшов на світ дівчинкою. І цілий свідомий вік генія припав на час найбільшої в новітній історії Катастрофи його (перепрошую – її!) народу – такої, перед якою блякнуть усі жахіття, спортретовані в «Кобзарі». Катастрофи, якій упродовж трьох поколінь приречено було залишатись німою – і для решти світу невидимою.
І так само невидимим приречений був залишатися геній.
Продовження життєпису Катерини Білокур читаємо на офіційній сторінці письменниці та культурної діячки Оксани Забужко:
Про видавництво "Стилос" дізнаємося на офіційній сторінці