Художники України

БАШКИРЦЕВА МАРІЯ КОСТЯНТИНІВНА

(24.11.1858, Полтавщина – 1884, Париж)

"У листопаді 2008 р. виповнюється 150 років від дня народження Марії Башкирцевої – художниці, яку вважають «своєю» у Франції, Україні та Росії. Втім, своєю славою Башкирцева все ж найбільше зобов’язана «Шоденнику», що його вона вела з 14-літнього віку аж до смерті (померла Марія від сухот у 1884 р. маючи неповних 26 років). Записи велися французькою мовою. У Франції вони були вперше й видані – щоправда, в дуже скороченому вигяді. До того ж, як виявилося, у текст щоденника з волі рідних художниці вносилися зміни. Лише в середині 1980-х французькі дослідники почали підготовку повного, автентичного тексту діаріуша, у якому образ Башкирцевої постає без ретуші. Видання наближається до завершення; готується «Щоденник» до виходу і в Росії.

150-річному ювілею Марії Башкирцевої було присвячено Міжнародну наукову конференцію, яка відбулася в Полтаві та Диканьці 15-17 травня ц. р. за участю істориків, мистецтвознавців та літературознавців, яких цікавить феномен Башкирцевої. Організатори конференції – обласна державна адміністрація, міська рада, а також фонд «Відродження пам’яті Марії Башкирцевої», директором якого є Тетяна Швець. Власне, саме подружжя Швеців і було основним «двигуном», завдяки якому стала можливою акція. Тетяна Дмитрівна родом із Диканьщини. Мешкають вони з чоловіком у Москві, проте магія особистості Марії Башкирцевої (яка народилася в селі Гавронці біля Диканьки) виявилася такою сильною, що Швеці взялися за реалізацію вельми складного проекту: вшанувати належним чином пам’ять про художницю на її рідній Полтавщині.

Задум цей виник усього три роки тому, проте Швецям уже вдалося зробити чимало. Як подарунок вони привезли в Україну розкішно виданий альбом «Избранница судьбы Мария Башкирцева» (М. 2008), в якому французькою й російською мовами надруковано дослідження про Башкирцеву, а також вміщено велику кількість рідкісних фотографій і репродукції багатьох картин художниці. Зібрано чимало меморій, які стануть основою експозиції музею М. Башкирцевої в Диканьці. Обласна Полтавська влада обіцяє до 2010 р. збудувати в цьому містечку музей Башкирцевої, який, цілком можливо, нагадуватиме двохповерхову віллу в Ніцці, де жила родина Марії.

На жаль, організаторам не вдалося вирішити технічну проблему синхронного перекладу, тому багато часу йшло на лінійний переклад з російської на французьку. Таким чином, можливості виголошувати доповіді по-українськи фактично не було, що, звичайно, вкрай прикро; навіть концерт у театрі ім. М. Гоголя чомусь вівся по-російськи, хоча в цьому не було аж ніякої потреби! Зрештою, і сама Марія до 12 років виховувалася в атмосфері Гавронців, потім тричі приїздила з Франції до батька (який розлучився з її матір’ю) на Полтавщину, добре володіла українською, знала «малоросійські» пісні, і взагалі – її ідентичність мала характерні для ХІХ століття ознаки подвійності («русская» – проте й «малороссиянка» водночас, що, між іншим, добре пояснила, виступаючи, Люсіль Ле Руа, видавець повного тексту «Щоденника» М. Башкирцевої).

В Україні ім’я М. Башкирцевої, загалом, відоме достатньо добре. В кількох музеях (Суми, Дніпропетровськ) є оригінали її живописних робіт. Про художницю писали як в «Історії українського мистецтва», так і в статтях та монографіях митецтвознавців. Коротку, проте яскраву історію життя Марії відбито в сюжеті роману М. Слабошпицького «Марія Башкирцева», який виходив кількома виданнями, а також у недавніх публікаціях Олександра Балабка (він спеціально їздив місцями художниці, щоб написати свою книгу-подорож).

Тепер важливо подбати, щоб по-українськи «заговорив» щоденник Марії Башкирцевої. Постать ця надзвичайно приваблива, отож було б цілком природно, щоб її спадщина – мистецька і літературна – надійно вписувалася як СВОЯ у культурну свідомість українців."

«Вона померла в розквіті слави 31 жовтня 1884 року і похована в Парижі на кладовищі Пассі. Лише кілька місяців пережив її тяжко хворий Бастьєн-Лепаж, брат якого на могилі художниці звів каплицю, що збереглася і дотепер.