Художники України

Гімн (від грецького hymnos — уро­

чиста пісня) — урочистий музичний

твір програмного звучання. Існують

державні гімни, що поряд з гербом

і прапором символізують державу і

є одним з атрибутів незалежності

Найпопулярнішим українським

національним гімном з другої поло­

вини XIX ст. стала пісня-гімн «Ще

не вмерла України…» (слова Павла

Чубинського, музика Михайла

Вербицького).

Крім державного, існують гімни

революційні, військові, партійні,

релігійні, на честь видатних подій,

героїв тощо. Відомі ще такі пісні-

гімни, як «Боже великий, єдиний

нам Україну храни» (слова О. Ко-

ниського, музика М. Лисенка), «Ой у

лузі червона калина» (гімн Українсь­

ких січових стрільців), «Заповіт» Та­

раса Шевченка. Ці твори виконують

стоячи.

Дифірамб (від грецького dithyram-

bos — пісня на честь бога Діоніса) —

один з різновидів давньогрецької

лірики, близький до оди чи гімну.

Виконувався спочатку на святі зби­

рання винограду. У новоєвропей­

ській літературі — вірш, позначений

надмірним звеличенням певної особи

або події. Тепер досить часто цей

термін уживаний в іронічному зна­

ченні, коли йдеться про надмірне

вихваляння когось або чогось.

Думка (дума) — жанр невеликої

медитативно-елегійної (журливої)

поезії, іноді баладного змісту, який

був поширений у творчості українсь­

ких письменників-романтиків пер­

шої половини XIX ст. та використо­

вувалися для позначення народних

пісень такого ж змісту в тогочасних

фольклорних збірниках. В україн­

ся настрої журби, смутку, мелан­

холії. У ньому часто звучать скарги

на життєві незгоди, містяться гіркі

Епіталама (від грецького epithala-

mios — весільний, шлюбний) — у

давньогрецькій ліриці — пісня на

честь молодого подружжя, яка вико­

нувалася після шлюбних урочистос­

тей. У пізніші часи — будь-який твір

панегіричного характеру, написаний

з нагоди одруження.

Епітафія (від грецького epitaphios

— надгробне (слово)) — надмогиль­

ний напис у віршах чи прозі.

Ліричний портрет — це вірш, у

якому подано характеристику реаль­

ної людини, розкрито її внутрішній

світ, належність до якоїсь професії.

Прикладами ліричного портрета мо­

жуть бути вірші «Шевченко», «Шо-

пен» М. Рильського.

Медитація (від латинського medi-

tatio — роздум) — вірш філософсько­

глибокі роздуми про деякі важливі

проблеми, інколи глобального зна­

чення (життя і смерть, дружба і ко­

хання, людина і природа). Особливо­

го поширення цей жанр набув у по­

езії сентименталістів і романтиків.

Активно використовується він і в су­

Ода (від грецького oda — пісня) —

первісно пісня на будь-яку тему, що

виконувалася в Стародавній Греції

хором під музичний супровід, пізні­

ше — хвалебний вірш, присвячений

уславленню важливих історичних

подій або видатних осіб. Стиль таких

творів особливо врочистий, з елемен­

тами патетики.

Панегірик (від грецького pane-

gyrikos logos — урочиста промова) —

урочиста похвальна промова, яка ви­

конувалася на народних зборах. Па­

негірик звичайно присвячувався пев­

ним видатним особам, суспільним

діячам, полководцям і т. ін. вихва­

ляв їхні діяння. Панегіриком тепер

часто називають таку похвалу, яка

втрачає міру об’єктивності й більше

скидається на підлабузництво, ніж

на справедливу оцінку.

Пісня (давньоруське співати) —

вірш ліричного або ліро-епічного ха­

рактеру, мелодичний за своїм інто­

наційним малюнком і призначений

для співу. Розрізняють два види пі­

сень — народні та літературні.

Літературні пісні часто фольклоризу-

ються, стаючи популярними й поши­

рюючись серед народу. Народні пісні

(текст чи мелодія або й те, й інше)

часто слугують основою для побудови

В українській літературі цей жанр

особливої популярності набуває в

XIX ст. Провідне місце в ній посіда­

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРА ТУРА

М. Петренка, «Повій, вітре, на

Вкраїну» С. Руданського, «Стоїть го­

ра високая» Л. Глібова. У сучасній

ліриці популярними є пісні на слова

А. Малишка, В. Симоненка, Д. Пав-

личка, М. Луківа.

Послання — епістолярно-публі­

цистичний вірш, написаний у формі

звернення до певної реальної особи

(іноді до багатьох осіб). Зміст

віршових послань може бути найріз­

номанітнішим: від дружнього обміну

думками до політичних декларацій,

філософських узагальнень, естетич­

них програм. Цей жанр широко

представлений в українській літера­

турі. Класикою стали вірші Т. Шев­

ченка «І мертвим, і живим, і нена­

родженим землякам моїм в Україні і

не в Україні моє дружнєє посланіє»,

«Гоголю», «Марку Вовчку», «До Ос­

нов’яненка», «М. Костомарову».

Псалми (від грецького psa. lm. os —

пісня) — жанр духовної лірики.

Перші псалми, зібрані в Псалтирі,

приписуються біблійному цареві Да­

виду. В цей біблійний текст увійшло

150 псалмів. У східнослов’янських

культурах Псалтир став відомим з

XI ст. й використовувався для нав­

чання: за ним учили грамоти і

співам, намагалися тлумачити вира­

жені в ньому ідеї та образи. В ук­

раїнській літературі цей жанр має ба­

гату історію. Він був досить пошире­

ним у ХУІІ-ХУІІІ ст. у творчості

«мандрівних дяків», уходив до ре­

пертуару сліпих ліриків.

Специфічним різновидом псалмів є

ліричні вірші Г. Сковороди, Що

ввійшли до збірки «Сад божествен­

них пісень». Цикл творів під назвою

«Давидові псалми» належить

Т. Шевченкові. У літературі XX ст.

до цього жанру вдавалися Є. Мала-

нюк, Д. Павличко.

Романс (від французького ro­

mance, від roman — романський) —

сольна лірична пісня, здебільшого

про кохання, виконується із супрово­

дом. Широковідомі романси на вірші

російських поетів О. Пушкіна,

Ф. Тютчева, А. Фета, С. Єсеніна.

Розквіт цього жанру в Україні припа­

дає на XIX — початок XX ст.

(Є. Гребінка, А. Кримський, Леся

Українка).

Сонет (від італійського sonetto, від

латинського sonus — звук) — ка­

нонічний жанр ліричного вірша, який

складається з двох катренів і двох

терцетів (терцин), написаних пере­

важно п’ятистопним ямбом. Час ви­