Реклама

  •  
     

    Легенда українського живопису, геніальний художник Іван Марчук винайшов власний стиль – пльонтанізм

     

    У 2006 Міжнародна академія сучасного мистецтва в Римі прийняла Івана Марчука до лав "Золотої гільдії". За версією видання "Daily Telegraph" Іван Марчук у 2007 році був включений до ста найвизначніших геніїв сучасності. Зараз Іван Марчук – найтитулованіший художник України, лауреат Шевченківської премії.

    А в радянську епоху він – невизнаний геній і бунтар, який перевернув вітчизняне мистецтво, не зламавшись під тиском комуністичної партії. Звинувачення критиків в націоналізмі, переслідування КДБ, вимушена еміграція – всі ці випробування довелось пройти художнику на шляху до світового успіху. І лише після визнання за кордоном у 1989 році Івана Марчука без його відома приймають до спілки художників СРСР.

    Сьогодні його картини вражають мистецтвознавців Європи, Америки, Австралії, йому пропонують виставлятися в найкращих залах світу. Та Іван Марчук живе в Києві скромно, майже аскетично, не шукаючи комерційного успіху. Його картини вже давно прикрашають здебільшого національні музеї. А на його виставки, мов паломники до святині, йдуть сотні, тисячі людей, у яких з творчістю геніального художника пов’язана своя історія, а часто – й доля.

    Після закінчення 7-річної школи вступив до Львівського училища прикладного мистецтва ім. І. Труша на відділ декоративного розпису, де навчався протягом 1951 –1956 років.

    Після служби в армії продовжував навчання на відділі кераміки Львівського інституту прикладного мистецтва, який закінчив у 1965 році.

    Протягом 1965 –1968 років працював у Інституті надтвердих матеріалів НАН України.

    Протягом 1968 –1984 років працював на Київському комбінаті монументально-декоративного мистецтва.

    З 1984 року — на творчій роботі.

    1989 емігрував до Австралії, потім жив у Канаді та США. Широке визнання митця за кордоном спричинило прийняття його до Спілки художників СРСР без його відома..

    1990 — Марчук відвідав Україну й відбулася його перша офіційна виставка у Києві — у Державному художньому музеї українського образотворчого мистецтва (нині — Національний художній музей України ).

    2001 - остаточно повернувся в Україну.

    2004 - у Києві заклали музей Івана Марчука, який, проте, досі не збудований.

    2006 - Міжнародна академія сучасного мистецтва в Римі прийняла Івана Марчука до лав «Золотої гільдії» та обрала почесним членом наукової ради академії. Це перший випадок визнання українського художника інституцією такого високого рівня.

    У жовтні 2007 був включений до британського рейтингу «Сто геніїв сучасності» (72-е місце) [4]. На формування рейтингу впливали: роль в зміні системи поглядів, суспільне визнання, сила інтелекту, досягнення та культурна значимість кожного з кандидатів.

    Картини Івана Марчука зберігаються в багатьох колекціях у різних країнах світу.

    У 2013 році про життя і творчість художника вийшла книга Олександра Климчука «Я єсмь».

    Доробок Івана Марчука налічує більш ніж 4 000 творів і понад 100 персональних виставок.

    До 1988 року Спілка художників офіційно не визнавала творчість Івана Марчука, хоча він мав понад 15 експозицій у різних містах колишнього СРСР (перші виставки 1979 і 1980 років у Москві). І лише 1988 року його прийняли у члени Спілки художників України.

    Є засновником нових стилів у мистецтві, зокрема «пльонтанізму» (таку назву митець жартома дав своєму стилю - від слів «плести», «пльонтати»: картини ніби створені з клубочків чудернацьких ниток). Замість звичайного мазка він винайшов спосіб нанесення на полотно найтонших цівок кольору, що створює дивовижне мереживо, завдяки якому досягає неймовірного світіння й відтінків кольору.

    Іван Марчук відкидає свою приналежність до якоїсь із шкіл живопису. У своїй творчості виділяє десять періодів: «Голос моєї душі», «Цвітіння», «Пейзажі», «Портрет», «Кольорові прелюдії», «Нові експресії», «Біла планета 1», «Біла планета 2», «Виходять мрії з берегів »,« Погляд у безмежність ». У них виявилися різні художні стилі: реалізм, сюрреалізм, гіперреалізм, експресіонізм і навіть абстракція.

     



  • На главную