Художники України

У подальшому вивчення класичної спадщини тривало паралельно з комплектуванням колекції, яка набула сталих форм. Обірвався цей процес лише з початком війни 1941-45 рр. Музейникам вдалося врятувати значну частку зібрання, відправивши його в тил, до Уфи. Багато ж експонатів, які не встигли евакуювати, були вивезені до Німеччини7. Лише деякі з них повернулися до музею. Доля решти й досі невідома. Робота щодо поповнення колекції відновилася вже в останні дні війни і знову стала одним із пріоритетних напрямків музейної діяльності.

У 1950-70-і роки кількість експонатів класики швидко зростала, проте з часом цей процес пішов на спад із не залежних від музею причин. Протягом останніх двох десятиліть зібрання поповнювалося переважно дарунками 8. Важливою для музею подією стала передача до його фондів у 2004 році частини мистецької колекції Градобанку 9, в якій чимало творів українських художників-класиків.

На сьогодні зібрання мистецтва XIX–початку XX сторіч налічує понад 1800 експонатів живопису. В ньому поряд з роботами відомих майстрів, що складають основу колекції і визначають магістральний напрямок розвитку культури, репрезентовано й художників «другого ряду», твори яких допомагають повніше осягнути мистецькі явища часу. Деякі митці представлені в музеї багатьма роботами, інші – окремими експонатами. В цілому ж зібрання дає змогу вибудувати чітку лінію розвитку українського малярства впродовж XIX–початку XX сторіч. То був складний і довгий шлях поглибленого пізнання людини і світу, шлях митців від образної конкретності до великих образних узагальнень.

У першій половині XIX ст. процес взаємодії української та російської культур мав обопільний характер. Цьому сприяла петербурзька Академія мистецтв, що, по суті, монополізувала всі художні процеси Російської імперії. Вона формувала її офіційний мистецький стиль – академізм, основу якого складали естетичні засади класицизму. Академія була тим єдиним навчальним закладом, що виховував професійних майстрів. Саме до Петербурга оволодівати малярською наукою відправлялися талановиті сини України. Творчість їх, а також тих академістів, котрі приїздили в українські землі працювати, полишила яскравий слід в національному образотворчому мистецтві. Серед них, в першу чергу, треба назвати ім’я видатного російського портретиста Василя Тропініна. Подільське село Кукавка – маєток його пана, графа І. Моркова, стало для художника справжньою школою життя і творчості. «Я мало вчився в Академії, проте навчався в Малоросії: я там без перепочинку писав з усього і всіх. й ці мої роботи, здається, найкращі з усіх, які я досі написав»10, – свідчив майстер.

У Кукавці В. Тропінін портретував і графську родину, і подільських селян. У створених ним образах карооких дівчат та лагідних чоловіків відбився не лише національний етнотип, а й романтичні ідеали часу з його розумінням краси і людської гідності. В полотні «Дівчина з Поділля», де відчутні традиції українського живопису ХУІІІ ст. і в роботі «Українець», помилково названої в деяких виданнях зображенням народного ватажка Устима Кармелюка 11, котрого, за легендою, малював художник – втілено уявлення про гармонійно цілісну, внутрішньо вільну людину. Факт наявності у колекції творів В. Тропініна, зібрання яких було започатковане ще на початку 1920-х років, засвідчує вірне визначення музейниками, зокрема Ф. Ернстом, того чільного місця, що його посів російський майстер в українському малярстві: він був одним із перших, хто свідомо звернувся до селянської тематики, виявляючи при цьому гуманізм та демократизм поглядів, реалізм світобачення.

Якщо В. Тропінін загалом понад дванадцять років провів в Україні, то уродженець Ревеля Капітон Павлов після закінчення Академії лишився тут назавжди. Спочатку він викладав малювання в Ніжинському ліцеї, де серед його учнів були брати Є. та М. Гребінки, М. Гоголь, А. Мокрицький, А. Горонович, згодом – у Київському університеті св. Володимира. Загальний мистецький доробок майстра, що дійшов до нас, не вельми чисельний. Роботи з музейної колекції різнобічно висвітлюють характер творчості цього «доброго художника» (за висловом Т. Шевченка) – і данину традиціям академізму, і відповідність тим прогресивним спрямуванням епохи, що яскраво визначилися у демократизмі та реалізмі його мистецтва. Прикладом цьому є «Автопортрет», де зовнішній „аскетизм» кольорів і композиції розкривають внутрішню шляхетність та творчу вдачу особистості, а також чудове полотно «Діти художника», забарвлене теплом батьківських почуттів.

Розвиток малярства початку ХІХ століття пов’язаний із дворянськими родинами, які виступали замовниками і головними героями мистецьких творів. На ті часи серед заїжджих в Україну майстрів було чимало іноземців, що їх запрошували багаті пани до своїх маєтків. Серед них - угорський живописець Й. Ромбауер та австрійський майстер Г. Гольпейн, котрий майже шістнадцять років життя віддав Україні 12. Його високохудожні, позначені традиціями європейського малярства, портрети користувалися широким попитом серед української та польської знаті.

Працювали в Україні і польські художники, такі як вихованець петербурзької Академії мистецтв О. Станкевич, як О. Кокуляр, котрий здобув освіту у Відні та Римі. Їхні полотна є типовими зразками портретів першої половини ХІХ сторіччя з усіма визначальними для них композиційними реаліями та живописно-образними рішеннями.

Творчість В. Штернберга забарвлено ідеалами романтизму, який для передових кіл його сучасників став справжнім синонімом патріотизму. Романтизм у вітчизняній культурі був не стільки виявленням душевних поривань людини, скільки ознакою піднесення народної самосвідомості. Він втілив у собі дух свободи у найширшому її розумінні – свободи почуттів і поглядів, свободи від станової обмеженості, нарешті, свободи від академічних канонів. Він відстоював право мистецтва на відображення та поетизацію буденного життя. Культ схвильованого почуття, що переживає художник перед природою, сприяв її реалістичному опануванню. Подивіться, як органічно поєдналися у майже мініатюрних за розміром творах В. Штернберга «Пастушок», «Вид Подолу в Києві» романтичні настрої краєвидів, що виявляються у контрастах світла і тіні, у зображенні неба з розірваними динамічними хмарами, у тій загадковій таємничості давно вже покинутої хатини із заколоченими вікнами, та реалії життя пересічної людини, до якої художник завжди виявляв «чувства добрые» і повагу.

на друк